Середина ХІХ ст. згідно з повідомленням Л.Похілевича: «Село расположено при соединении трех ручьев Серебрянки (Смотрич), Медянки(Надюнка) и Балаклейки… среди гор, покрытых лесом. Жителей 2788 человек, из них при сахарном заводе числится 650. Прописанные к заводу жители состоят из малороссиян, переведенных сюда из Харьковской губернии и великороссиян из Тульской губернии. Выделываемый на заводе сахарный песок доставляется на рафинадный Смелянский. В 1741 году в Балаклее считалось 100 дворов.»Балаклея — назва татарська. В історії відомий цар заволзьких татар Балаклії, вражений в 1221 г. При Кайданова від Литовсько-Новогрудського князя Скірмунта Мінгайловіча, ополчилися проти татар з литовсько-руськими військами. На місці нинішнього села Балаклай міг зупинятися під час свого походу проти Скірмунта. Відомо також, що в Константинополі Балаклія називають церква і джерело. Балаклея в 1820 році подарована графом А.Н.Самойловим своєї дочки — нинішньої власниці всього Смілянського маєтку. Стосовно походження назви села існують й інші міркування. Балаклея дістала назву від річки Балаклейки, на якою розкинулось село. Походження назви річки дослідники тлумачать від турецького слова «булак»-джерело. Інші перекладають це слово, як «рибна річка» (по-татарському «баликли») Вперше село позначене на карті Боплана (спеціальній) Київського воєводства середини ХVІІ ст.
